Запали свічу, нехай вона світить ясно тим, хто від голоду помер – Заставнівщина схилила в жалобі голову за жертвами від Голодомору

Запали свічу, нехай вона світить ясно тим, хто від голоду помер – Заставнівщина схилила в жалобі голову за жертвами від Голодомору

Щороку, в четверту суботу листопада громадськість вшановує заморених голодом співвітчизників. У кожній оселі о 16.00 годині запалюється свіча пам’яті за тими, хто помер за волею тоталітарного режиму. І цього річ заставнівчани зібралися біля Пам’ятного Чорного Хреста, де відбулася поминальна панахида, щоб у скорботі схилити голови та покласти до підніжжя пам’ятника запалені лампадки. Вкотре наголошуючи при цьому, що Голодомор – це геноцид української нації в 1932-1933 роках. Скоєний керівництвом Радянського Союзу з метою упокорення українців, остаточної ліквідації українського спротиву режиму та намагань побудови самостійної, незалежної від Москви Української Держави. У 2006 році Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор визнано геноцидом українського народу. У 2010 році постановою Апеляційного суду міста Києва доведено геноцидний характер Голодомору, намір Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації. У 1932 – 1933 роках було убито понад 7 мільйонів осіб на території УРСР та 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та в Казахстані. Голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який шту чно створив умови існування, несумісні з життям, то­му радянська соціально-економічна політика тих років мала ви­разні ознаки геноциду. Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей. Світ знав про все це, але мовчав. Радянський Союз переконав міжнародну громадськість «не побачити» масове вбивство українців за допомогою пропаганди, підкупів окремих журналістів. Однак, були публіцисти, які писали правду, збереглись звіти послів, дипломатів. Режим вжив ряд заходів, щоб стерти пам’ять про вбивство понад 7 мільйонів українців. Але пам’ять народу є незнищенною, і з становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор.